Українська економіка сьогодні нагадує фенікса, який щоночі горить у полум’ї ракет, а вранці – знову встає з попелу й іде працювати. Вона живе, розвивається й навіть зростає, попри все, що, здавалося б, робить розвиток неможливим. У 2024 році реальний ВВП піднявся на 2,9%, і це не просто цифра у звіті – це виклик усім підручникам з макроекономіки. Як пояснити зростання в країні, де ніч може розпочатися з повітряної тривоги, а закінчитися без електрики? Мабуть, тільки тим, що українська економіка давно вийшла за межі “класичних моделей”
Парадокс зростання в умовах війни
Національний банк прогнозував 4% зростання у 2024-му, але реальність, як завжди, внесла свої корективи. Світовий банк знизив очікування до 2%, і не без причин – кожна атака на енергетику викликає ефект доміно: падає промисловість, затримуються поставки, зупиняються послуги. Економіка функціонує, але її дихання – важке, уривчасте, ніби після марафону під час шторму.
Головна проблема – людський капітал. Дефіцит робочої сили перетворився на справжню «економічну анемію». Мільйони українців – за кордоном, інші – на фронті. Ринок праці звузився, і тепер за кожного фахівця йде боротьба, майже як за дефіцитну валюту. Бізнес підвищує зарплати, але прибутки залишаються нестабільними, а ризики – зростають експоненційно. За оцінками економістів, через неповернення біженців Україна щороку може втрачати від 2,7% до 6,9% ВВП. І це – не суха статистика, а втрачені можливості, недобудовані заводи, нереалізовані стартапи.
Міжнародна підтримка: рятівне коло чи лінія залежності?
Український бюджет нині схожий на складну інженерну конструкцію, яку тримають зовнішні балки підтримки. За перше півріччя 2025 року Міністерство фінансів залучило 22 млрд доларів зовнішнього фінансування. За три з половиною роки – понад 145 млрд. І хоч цифра вражає, дірка у бюджеті залишається – на 2025 рік потрібно ще 8,7 млрд.
Така модель породжує своєрідний економічний парадокс: держава може платити зарплати лікарям, вчителям, військовим – але не завдяки власним ресурсам. Це як дихати через апарат штучної вентиляції: ти живеш, але не самостійно. Питання «як довго?» стає стратегічним. Будь-яка політична зміна у Вашингтоні чи Брюсселі може різко змінити українські фінансові прогнози.
МВФ, ЄС, США, Світовий банк на сьогодні є складовими ДНК української економіки. Без них система може зупинитись. Власні доходи бюджету ростуть повільніше, ніж потреби фронту. Балансування на межі фіскальної стабільності нагадує ходіння по тонкій кризі – крок убік, і вода крижана.
Уроки відновлення
Майбутнє української економіки – це три змінні: тривалість війни, масштаб відновлення та повернення людей. Зростання на рівні 2% у 2026-му виглядає реалістичним, але не революційним. До 5% ми, ймовірно, дійдемо лише у 2027 році. І це – якщо зірки зійдуться, а ракети не злетять.
Відновлення зруйнованого – завдання не на рік і навіть не на три. Мости, електростанції, лікарні – усе це потребує не лише грошей, а часу, рук і системності. І поки війна триває, темпи руйнування часто випереджають темпи відбудови. Це як намагатися наповнити ванну, коли злив відкритий – вода надходить, але не тримається.
Повернення біженців може стати тим «економічним прискорювачем», який змінить усе. Але для цього треба більше, ніж просто мир – потрібні умови для життя: робота, безпека, перспективи. Бо без людей жоден ВВП не росте.
Феномен виживання
Україна вже створила нову модель воєнної економіки, унікальну в світовій історії. Вона не просто “втрималася” – вона адаптувалася, змусила ресурси працювати під вибухами й довела, що економіка – це, перш за все, психологічна категорія.
Так, у доларовому вимірі наш ВВП у 2024 році становив близько $188,8 млрд – усе ще нижче довоєнного рівня 2021 року ($199,8 млрд). Але ця різниця – не провал, а свідчення того, що країна жива, бореться і не збирається капітулювати.
Український досвід – це нагадування світові: економіка – не тільки про гроші. Це про волю, гнучкість і здатність стояти, коли все валиться. Ми вже довели, що можемо вижити під обстрілами. Тепер залишилося довести, що зможемо відбудуватись – і жити без них.
Матеріал підготовлено редакцією: “Бізмаг”